■ Свято-Троїцький кафедральний собор є домінантою архітектурного ансамблю Троїце-Іллінського монастиря, розташованого на Болдиних горах і заснованого в кін. XI ст. прп. Антонієм Печерським. Надалі став кафедральним собором єпархії і є таким в наш час.
Передісторія будівництва
У XVII столітті, за часів архієпископа Лазаря (Барановича), Чернігівська єпархія територіально співпадала з автономною Лівобережною Україною, та здобула більш високий статус в структурі Київської Митрополії. У зв’язку з цим, відроджуючи церковний Чернігів як 2-й після Києва центр Православ’я в Південній Русі, владика Лазар задумав розширити Свято-Іллінський монастир, підкреслити його історичну спорідненість з Києво-Печерською Лаврою за допомогою архітектурної подібності.

Для цього на плато вище садиби храму св. Іллі в1677 р. було розпочато створення ансамблю барокових споруд, здійснене в 2 етапи: перший етап у 2-й пол. XVII і другий у 2-й пол. XVIII ст. При обителі діяла друкарня, перевезена в 1679 р. з Новгород-Сіверського в Троїцько-Іллінський монастир Чернігова.

Про собор

З 1679-1695 рік проходило будівництво одного з кращих творів українського бароко-Троїцького собору. В основу будівлі покладено план стародавнього «ядра» Успенського собору Києво-Печерської Лаври:

3 поздовжніх нефа і 3 апсиди, 6 опорних стовпів. При цьому багато деталей плану творчо перероблені. Боковим променям «вписаного хреста» (його утворюють центральний поздовжній і 2-й зі сходу поперечний нефи) відповідають виступи на північному і південному фасадах, до кутів західного фасаду примикають вежі з гвинтовими сходами на хори. На рівні 2-го ярусу фасадів західний поперечний неф звужений: створений таким шляхом «перешийок» між основною частиною собору (увінчаною 5-главами) і західними вежами (над якими піднімаються ще 2 глави) делікатно «розряджає» монолітність будівлі, не позбавляючи її цілісності . Урочистість і стрункість храму доповнюють багата деталями оздоблення фасаду та «багатоступінчастий» силует куполів. Свято-Троїцький собор став першим у своєму роді на землях України: в наслідування йому в кін. XVII – поч. XVIII ст. були споруджені храми Мгарського, Києво-Братського і Київського Ніколо-Пустинного монастирів.

Після пожежі 1731 р. собор зберіг тільки 3 глави – центральну і 2 західні, але у 2-й пол. ХХ ст. були відтворені і 4 втрачені).

В інтер’єрі храму збереглися розписи XVII-XIX ст.

Сильне враження справляють 2-ярусні аркади по сторонам П-образних хорів.

Сучасний іконостас (замість утраченного в 1730-х рр.) споруджувався поетапно: 1-2-й яруси – в 1942 р .; 3-4-й – в 1947-1949 рр .; при цьому серед ікон є написані в 50-60- 80-е рр. ХХ ст.

З більш як 60-ти встановлених тут ікон 25 написані ігуменею Амвросією (Іваненко). Під собором розташована крипта з колишніми усипальнями свт. Філарета (Гумілевського) і прп. Лаврентія Чернігівського. В наші дні крипта є історичним місцем спочинку Чернігівських архієреїв і видатних людей.
Собор оточують надгробки: у північно-західного кута храму – кам’яні каплиці на могилах дипломата Григорія Щербини (загинув в Сербії в 1903 р.) і сім’ї Стефановичів (поч. ХХ ст.).

На південний захід від храму (на протилежному боці основної алеї) – стела з хрестом на могилі митрополита Чернігівського Антонія (Вакаріка, † 2003), який керував єпархією 30 років (при ньому в 1990-х рр. Відроджено багато православних святинь краю).
У південної стіни – пам’ятник класику української літератури Леоніду Глібову († 1893 обеліск з хрестом 1899 р. замінений в 1939 р. бюстом на постаменті).

З Троїцьким собором пов’язані долі багатьох подвижників. Закладку здійснював 1679 року архієп. Лазар (Баранович, † 1693), а освячення в 1695 році-його соратник і наступник свт. Феодосій (Углицький, † 1696).

У 1729-1730 рр. в монастирі подвизався майбутній свщмч. Арсеній (Мацеевич), митрополит Ростова Великого (помер в 1772 р. в ув’язненні – після різкої критики відчуження церковних земель урядом Катерини II), з 1859 р тут проживав свт. Філарет (Гумілевський) – видатний архіпастир, богослов і історик (укладач фундаментального «Історико-статистичного опису Чернігівської єпархії»), спочилий на Чернігівській кафедрі в 1866 р. (коли в єпархії з’явилася холера, він відправився в небезпечні райони для підбадьорення пастви і сам став жертвою хвороби, проте з його кончиною епідемія припинилася).
Новий час.

Після гонінь і розрухи, нанесеною радянською атеїстичною владою, в 1988 р Свято-Троїцький собор з прилеглою територією знову було повернуто Церкві. Після цього храм Св. Трійці став кафедральним собором Чернігівської єпархії (перш таким був Спаський), в північному крилі келій розташувалася резиденція архієрея, в собор перенесли мощі свт. Феодосія, 1989 р. в старому архієрейському будинку відкрилося Чернігівське духовне училище регентів і псаломщиків, в зв’язку з чим палата при Введенській церкви знову стала трапезною (тепер училищною), східне крило келій – 2-м студентським гуртожитком (1-е розмістилося в головній училищній будівлі, разом з навчальними кабінетами). У 1993 р. відбулося набуття мощей і канонізація прп. Лаврентія, в 2009 р. – свт. Філарета. Їх мощі спочивають в соборі і доступні для молитовного вшанування.