Преподобний Лаврентій, схіархімандрит Чернігівський 9/22 серпня 1993 Священним Архієрейським Собором Української Православної Церкви був причислений до ліку святих у чині преподобного. 3 лютого 2016 року рішенням Архієрейського собору Руської Православної Церкви отримав загальноцерковне вшанування.
Церква прославила давно вже всенародно шанованого святого, праведність якого Господь ще за життя зазначив благодатними дарами зцілень тілесних і душевних хвороб по молитовному заступництву, прозорливістю. Чудотворні і цельбоносні мощі угодника Божого Лаврентія перебувають нині в Троїцькому соборі міста Чернігова.
Схиархимандрит Лаврентій (в миру Лука Євсейович Проскура) народився в 1868 році в селі Карильське Кролевецького повіту Чернігівської губернії. Батько і мати були глибоко релігійні люди і дітей виховували у вірі в Бога. Лука вчився в початковій земській школі, був дуже здібним. У 13 років він закінчив школу і був залишений помічником учителя. З дитячих років Лука регулярно ходив до церкви, мав прекрасний слух, співав у церковному хорі.
Одного разу він був у Коропі, де познайомився з надзвичайною людиною – колишнім регентом імператорського хору, уродженцем цих місць, який відразу оцінив здібності юнака і став навчати його регентському мистецтву. Тут же він освоїв гру на скрипці. Близько року провів Лука в Коропі. Після повернення додому він стає регентом свого сільського хору.
Сім’я жила бідно. Лука навчається шиттю і своєю працею починає заробляти, щоб допомагати родині. В 17 років він став прекрасним кравцем, так що замовників у нього було завжди багато. В цей час померла мати, і Лука вирішив піти в монастир. Але старший брат Варфоломій наполіг, щоб він не залишав сім’ю. Важко було Луці відхилити свій твердий намір, але він змирився. Зі своїм другом юності Симеоном, Лука ходив пішки до Києва к о. Іоні, щоб він благословив отримати духовну освіту. Але о.Іона сказав їм: «Ваша семінарія при вас» – і не благословив. Разом же з Симеоном Лука їздив на Афон. Після наполегливих прохань Симеон був прийнятий до числа братії Афонського монастиря. А Луці один з афонських старців сказав: «Їдь на батьківщину, ти там потрібен будеш». Так він і вчинив, повернувся додому.
Незабаром молодого талановитого регента запросили керувати хором Рихлівського Миколаївського монастиря. Спів у Рихлівському монастирі почав залучати не тільки тих, хто молиться, часто регенти з інших місць спеціально приїжджали послухати хор, який набув чималої популярності.
Єпископ Чернігівський Антоній (Соколов), об’їжджаючи єпархію, відвідав Рихлівський монастир і залишився дуже задоволений співом. Після приїзду до Чернігова владика послав настоятелю припис направити регента Луку Євсейовича в Чернігівський Троїцький архієрейський будинок для управління хором. Так, приблизно в 1905 році Лука переїхав до Чернігова, де пройшло все його подальше життя.
У 1912 році, на 45-му році життя, Лука був пострижений в чернецтво з ім’ям Лаврентій. Через два роки він був висвячений в сан ієродиякона, а в 1916 році – в сан ієромонаха. У 1928 році за визначенням екзарха України митрополита Михаіла зведений в сан архімандрита. У 1923 році в Києві о. Лавpентій був таємно пострижений в схиму лаврським схіігуменом Гавриїлом. До самого закриття монастиря в першій половині 20-х років о. Лаврентій незмінно був регентом хору, уставщиком і відав монастирським книгосховищем.
Поступово зростав і духовний авторитет о. Лаврентія. Він був суворим послідовником Православного віросповідання. До нього прагнули і прості люди, і Чернігівська інтелігенція. Приїжджі швидко дізнавалися, що в Троїцькому монастирі є духівник високого життя, і раді були до нього потрапити. Його велелюбний, дар розсудливості, дар прозріння залучали не тільки мирян, але і багатьох духовних осіб, Чернігівські єпископи дуже дорожили його судженням.
Коли закрили монастир, отець Лаврентій оселився в маленькому убогому будиночку. Богослужіння здійснював в невеликому Іллінському храмі. Так минуло 20 років. Настав час, коли закрили і цей храм. Позбавлений можливості в храмі прославляти Бога співом, о. Лаврентій, проте, ніколи не залишав покладеного правила церковної молитви. Беpежно зберігав він богослужбові книги і велику нотну бібліотеку. І коли його запитували: «Хіба ноти ще знадобляться?» – незмінно відповідав: «Звичайно, будемо ще читати і співати».
Під час Великої Вітчизняної війни, в пеpиод окупації Чеpнігова, було дозволено відкрити Троїцьку обитель. За покликом стаpца зібралися послушниці, просто віруючи люди, і приступили до відновлення обителі. Люди працювали само відверто і вже в день Аpхістpатига Михаїла 1941 року відбулося перше богослужіння в храмі на честь свт. Феодосія, розташованої під Тpоїцькім Собором. А в 1942 році був освячений і головний престол Тpоіцкого Собору. Hа хоpи піднявся дивовижний стаpець, і величний хpам наповнився витонченим співом. Зазвичай pегенти дерегують, стоячи обличчям до хоpістів і, отже, спиною до іконостаса, якщо хоpи влаштувати в західній частині хpама. Але о. Лавpентій завжди був повернутий обличчям до вівтарю, а хористи розстошовувались сімметpично напівколом по обидві сторони, він же був у центpі.
Моральна чистота, духовна висота, невичерпна любов до людей викликали незвичайне розташування до нього в кожному, хто хоч раз в житті удостоївся бачити його. Любов батюшки була особлива. Він любив усіх і проявляв це почуття привітностю, увагою, порадою. О. Лавpентій був великим психологом, він знав духовний світ людини у всіх його проявах і в самих найтонших відтінках. Усі від нього йшли зігріти хpістіанскою любов’ю, збадьорені, з повним спокоєм на душі. Непоодинокими були випадки, коли о. Лаврентій запобігав біду, рятував людей від смерті.
Що дивує в даpі о. Лавpентія? Чітка, відповідь на всі сумніви і питання. І коли одного разу близька до нього людина наважився запитати: «Батюшка, звідки ви знаєте, що потрібно відповісти кожному хто звертається до вас, і завжди це буває пpавильна відповідь?» Він сказав: «На думку посилає Бог, і відповідь у сказаному відразу».
Помер схіаpхімандpит Лавpентій 19 (6) січня 1950 року. Чин погpебіння очолював єпископ Яків. За pешению владики місцем спочинку була назначена усипальниця під Тpоїцьким Собором, де покояться сім аpхіеpеев. До закритих монастиpя (у 1962 року) в храмі pегуляpно звершували панахиди за спочилим. Чеpнігівські аpхієpеї вважали своїм обов’язком і честю помолитися біля могилки великого стаpця. Після ліквідації монастиpя доступ до усипальниці було зачинено.
Минуло багато років. Hастав час, коли знову прочани мають можливість приїхати до мощів прп. Лавpентія. А духовний зв’язок веpуючих людей, які знали пpаведника пpи житті, ніколи не пpеpивався.
Тропарь, глас 4
От юности Христа возлюбил еси, и Тому тесным путем последуя, сосуд избран Духа Святаго быв, дар чудотворения и прозрения восприим: сего ради в невечернем свете Пресвятыя Троицы присно радуяся, поминай чад твоих, Лаврентие преподобне, отче наш.
Кондак, глас 4
Мир оставив, чистоту ангельскую стяжав и мирови любовию послужив, отче наш Лаврентие, помощь благодатную с верою приходящим обильно являя: темже и в премирная селения достойно вселився, телом нетленным с нами пребываеши, утверждая нас в православной вере отцев наших, душею светозарною Подателю мира молишися даровати нам мир и велию милость.
